Дві тіні...

На тихому березі
сивої мли
дві тіні кохалися,
в танці пливли.

Не знали обману,
пліток і облуд,
що десь, між людьми,
на них чиниться суд.

Дві тіні горнулись,
щоб стати в одну
і стогони чулись
крізь прірву німу...

Дві тіні кохалися,
ринула біль,
то ніби з'єдналися
рана і сіль

Обкусані губи,
і тіла екстаз...
скреплять чужі зуби,
що бачили нас...

Дві тіні прощались
на радість всім вам
про те, що кохались
казали:"Це-спам!"

Двом тіням не треба
любові й зітхань
ні зірки із неба,
ні сліз, ні чекань...

На людях, як друзі,
як сестри й брати
і жоден в окрузі
не взнає, хто ти!

Дві тіні розбіглись,
і далі живуть,
та стогін коханців
ще знов заведуть...