Збірка «Лист до троянди»

Лист до троянди

«Ти, Троянда, ніби панна
У гарних одежах своїх,
Завжди така бездоганна,
Людей ти чаруєш усіх.

Вічно такая пихата,
Голки на тілі твоїм.
Хто тебе схоче зламати,
Рану залишиш ти всім.

Майже ніхто не помітив
Помилок у рисах твоїх.
Хоч й королева ти квітів,
Ти зачаруєш не всіх.

Та всі, хто в квітах тяму мають,
Хто любить квітів аромат,
Троянду алую кохають.
Тебе, красуне, бачить рад!

Сила у тебе життєва,
Дивишся-знову живеш.
Квітів усіх королева,
Здається, ніколи не вмреш.

Людськая рабиня в короні:
Хто хоче, той тебе зірве.
Зібравши троянд міліони,
Нехай з ними візьмуть тебе…»

Донбас

Рідне поле, рідний гай,
У Донбасі ніби рай –
Вийдеш в ліс ти – там синиця,
Вийдеш в поле – там пшениця.

Дочекались ми весну.
Все прокинулось зі сну,
Прилетів вже грак,
Розпустились квітки.

Ось настало літко.
Зацвів червоний мак.
Йдеш по вулиці – там вишня,
У садку смачна черешня.

Ось і осінь наступила,
Розпустила свої крила –
Листя золотії.
Вітер шумно віє.

А тепер вже йде зима,
І ведмедем вже нема.
На деревах зникло листя,
А граку немає місця.

На землю сиплються сніжинки,
У домах стоять ялинки.
У Донбасі час біжить швидко
Тільки була зима – а вже літко

Зірка
Неначе зіронька далека,
Неначе мрія золота,
Ти так прекрасна, як лелека,
Та недосяжна, як мета!

Наша мова

Була прекрасною та мова,
А зараз – дивовижна річ:
Колись багатокольорова
Перетворилась на ленгвідж.

Колись казали слово «файно»?
Колись ми брали щось в займи?
І ставились так неохайно
До рідного колись так ми?

І я хочу, щоб чиста мова
Звучала в нашій Україні
І щоб ніяке зайве слово
Не стало рідним у країні!

Як української не знаєш,
Не псуй її, а промовчи.
Яку ти доброю вважаєш?
На ній ти краще все кажи!

Замкнуте коло

Навколо тебе – рідний край,
У ньому є життя.
Я знаю – зовсім він не рай,
Та йде він в майбуття…

Нехай уже замкнулось коло,
Нехай сміється злая доля,
Та подивися ти навколо:
В тобі ще є живая воля!

І всі ми – як кіногерої:
Життя - театр, я – актор,
Малюнки із картини тої,
Не вийдемо із своїх нор…
Зізнання
Тебе не здивують
Відверті зізнання.
Вітри знову дують
Та кличуть страждання…
Ніщо вже не змінить
Твоє існування.
Знов піснею линуть
Нестримні бажання…

Ніщо не зруйнує
Останню надію.
Тебе не здивує
Повернена мрія.
Ти знов передбачиш
Новую подію.
Ти це знов побачиш,
І серце зімліє!

Нехай знов сміється
Лютая доля;
Знов піснею ллється
Незламная воля!
А ти – не пов’язан,
Як вітер у полі…
Із всіми разом
Крокуєш поволі…
***
Знов і знов мегагерци
В руці я тримаю.
Я ненавиджу серцем
Все те, що не маю…

Україна

О, велика Україна,
Моя ти рідна Батьківщина,
Про тебе я багато знаю
І це розповісти бажаю.

Історія

Багато років тому
На місці цьому
Україна не була ще Україною,
А була лише частиною

Київської Русі – могутньої держави,
Над якою завжди стоїть заграва,
Яка була багата пшеницею.
Київ був її столицею.

Цея держава багатою вважалася,
Тому не одна країна її завоювати бажала,
Але Київська Русь ніколи не здавалася –
До перемоги з ворогами воювала.

Усі князі були гарні воєводи,
Про них складали навіть оди.
Олег – один з князів таких,
Він ворогів вбивав усіх.

Був він добрим князем по праву,
Бо об'єднав свою державу.
Уклав мир з багатьма країнами,
А інші стали руїнами.

Пішов він до коня одного разу,
Побачив він скелет – його там кінь помер,
Лиш підійшов – його змія вкусила зразу.
Так великий князь Олег помер.


Далі Ігор став керівником,
Гарним був він урядником:
Він кордони свої розширяв,
Багато країн він підкоряв,

І багато народів завоював,
Багато було в нього сили,
Але податки дужі брав,
Тому древляни його вбили.

А Ольга, жінка його, відомстила,
Вона древлян до себе запросила.
Нагодувала їх Ольга, напоїла,
І всіх за раз убила.

Далі правив Святослав,
Той князь багато воював,
Бо був він гарним воєводою.
Славився хоробрістю і вродою.

При Володимирі Великім на Вкраїні
Тризубець став символом в країні,
Кордони з Волги до Карпат простиралися
І кордони християнства поширялися.

Після Володимира князем став
Син його – Розумний Ярослав.
Він перший кодекс Русі ввів,
Світло на злочини пролив.

Русь на п'ятнадцять князівств розпалася,
Бо всі князі роз’єдналися.
Тут і з’явилось слово «Україна» -
Воно пішло від слова «окраїна».

І напали завойовники монголо-татарські,
І ще воїни польські, царські.
Тоді вкраїнці об’єдналися
І запорожцями назвалися.

І чинили козаки повстання,
Бо воїни з них були гарні,
Майже завжди перемагали –
Усім царям заважали.

Тому знесла Катерина Січ Запорізьку,
Козацьке підкорила військо.
І стали козаки кріпаками –
Панів значних рабами.

Але Вкраїна не здавалася,
До останнього зражалася,
Боролась, як могла,
І все ж перемогла.

Не марно українці воювали –
Кріпацтво скоро скасували,
Всі українці вільні стали,
Смак перемоги зазнали.

Теперішнє

Над портом стоїть заграва
Така гарна. Дивна річ:
Європейськая держава
Там стоїть, де була Січ.

Там немає запорожців,
Моряки там замість них.
Хтось вложив багато коштів
В розвиток щитів морських.

Та надійна охорона,
Що стоїть на Чорнім морі:
Захистить вона кордони,
Захистить і нас від горя.

Славен край не тільки портом.
Ти побачиш гарні човни.
За пісками є курорти,
Кораблів й людей там повно.

Не пізнали ту країну,
Край тринадцяти портів?
А це – наша Україна,
Королева двох морів!

Майбутнє

Я пам'ятаю тому кілька років
Сон мені дивний приснився,
Як я на кілька кроків
В майбутнє опустився.

Завжди я пам'ятаю
Той сон чудовий, дивний;
Тепер я добре знаю,
Що буде в новім світі.

Яким же я бачив майбутнє
Своєї рідної країни?
Може, вона буде могутня,
Квіткова, моя Україна?

Могутня Вкраїнська держава –
Зелена, повита красою;
Ніколи до неї лукава
Смерть не прийде з косою.

Будь-де, також за горами,
Стоять українські міста
З слов'янськими прапорами,
Повиті червоним намистом.

Ти піди до якоїсь родини
Чи поїдь до якогось краю –
Усі знають, що в Україні
Жити гарно, як у раю.

Чи у місто, чи в хату,
Хто б у гості не заїхав до нас,
Все одно він буде знати,
Що важливим є краєм Донбас,

Що без нього не може прожити
Жодна в світі велика країна,
Що ніде не роститимуть квіти:
Перетвориться світ на руїни.

Скоро Сонце сховалось за гори,
Скоро ніч опустилась над краєм,
Усі звірі сховались по норах:
Що же трапилось з нашим раєм?!

І давно у всіх країнах
Не ростуть вже червоні гранати,
Всі вони опинились в руїнах:
Зупинились країни у НАТО!..

Але і далі Вкраїна цвістиме,
Вона буде єдина держава,
Де і далі рослини ростимуть,
Де і далі побачать заграви

Пам’яті Хмельницького

Він прийшов, коли Батьківщина
Стогнала від кривавих ран.
І боровся за рідну країну
Гетьман Хмельницький Богдан.

І повстання недобрі робив
Для панів та загарбників злих,
Ворогів іноземних всіх вбив,
Врятував від поляків лихих.

Він боровся за рідную неньку
І за вічну козацькую волю,
Іза вільне, козакам рідненьке,
Українське широкеє поле.

Дух його оживає над містом,
Кожним вільним селом в Україні
Тим червоним прекрасним намистом,
Подарованим нашій країні.

В Суботові похоронили
Його, а він ожив.
В серцях він наших встав з могили
І знов життя прожив.

Заради неньки-України.
Заради вічного життя,
Заради кожної родини
Боровся він за майбуття.

Нам у нього ще треба повчиться,
Як друзів вірних не губити,
Як з Росієй не свариться,
Що з проблемами робити.

Остап Вишня

Ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу!
Остап Вишня
Ніколи не сміявся без любові.
Він українцем, вірним людям,
Був до останньой краплі крові.
Остапа Вишню не забудем!

Павло Михайлович Губенко –
Митець не гірший, ніж поет
Тарас Григорович Шевченко.
Ніхто не знав його секрет.

І не зламала хитра доля
Цього митця людського сміху:
У таборі чекає волю,
Бо знає, що минає й лихо.

Звільнився – написав «Зенітку»
І ще багато різних творів.
Він, наче у пустелі квітка.
Він, наче у рівнині гори.

У нас теж сумніву немає,
Що народився він і жив.
Усе тече, усе минає,
Ти ж вічну славу заслужив!
Собор
(За романом Олеся Гончара «Собор»)
Були закони філософські:
Щось зруйнував – будуй нове;
Хтось зруйнував Січ Запорозьку –
Тепер собор стоїть, живе.

Собор той людям світ дарує,
Єднає з предками синів.
Він, хто собор руйнує,
Вже не говорить – онімів.

За світле, чисте і красиве,
За добре, чесне і святе,
За все, що як і світ наш, сиве –
Усі ми боремось за те.

Та є такі, що оскверняють
Мистецтво, цінності, мораль
Та дух батьків не поважають,
Не бачать ті святе, на жаль.

А жити без святого як?
Не розуміють, лиш руйнують,
Вони все зрадять за п'ятак.
Не бачать, що митці будують!