Вітер

Я у вітру запитаю,
Він все бачить,усе знає:
Чи зустрів кохання десь своє?
Вітер стих і засміявся,
І тихесенько зізнався:
Моя рідна Воля-
То воно і є.

Я зустрів її,ту Волю
У пшеничнім,жовтім полі
І в горах високих та німих
І тепер ми завжди разом,
І тепер ми тільки двоє
Поміж вас,людей земних.

Спокою ніде не знаєм,
Все блукаєм і літаєм
Серед днів холодних
І сумних ночей.
Не тривожить душу спокій
В наших далях синьооких,
І цілуєм погляд ми своїх очей.

Він до мене доторкнувся
Покружляв і усміхнувся,
Знявся ввись й сказав:
"Мені пора!"
Не хотіла відпускати
Ще забула запитати:
Чи чекає Воля так його,
Як я...?
2008 р.