Життя вирує!

Дощ накивав п`ятами. До хатинки завітав ранок. Веселка забарилась, бо чепурилась.
Під кучерявою хмаринкою працювало сонечко, благословляло та відпускало промінці на землю. Тиша. Вітер затамував подих. Дерева темнолисті дивились прямо в очі вітрові немов питали: "Ну, що робити далі?" Вітер був здивований, ти бач, такі мудрі, а розгубилися.
Вийшла з хатинки дівчинка з цеберком і підтюпцем побігла до сестриці - криниці. Набрала повне цеберко води, а потім замилувалася водою. Яка вода прозора, прохолодна, чиста, як сльоза!
Ласкавий промінець залоскотав дівча по скроні. Ой, як же закортіло поглянути на небо! Там, так, це веселка - пустунка! Не втрималась дівчинка і щиро засміялася до неї.
Від того дзвінкоголосого сміху: квіточки здивовано закліпали очима, дерева загомоніли між собою, пташки заспівали про кохання.
А вітерець щасливий з того всього, з веселкою ушкварив гопака.
Все закрутилось на землі і в небокраї.
Життя вирує!