Скніти*

програма максимум –
для мене – мінімум –
сюжети класиків
і неба синього,
і воску запаху,
і меду літнього,
і бруньок набряку,
джмелів між квітами,
жита шепочуться,
ми – в їх історії,
і наші вибрики –
ні, не теорія,
і знов сновидами
в житах зближаємось,
душою любимось,
в думках – кохаємось...
і спогад скнітиме
на грані памяті,
а ми – старітимем
у тихій гавані...
не птахи – рибами
ми, певно будемо,
щоб тихо дихати...
ні-ні, не грудями...
зітхання вирвалось,
і очі стомлені,
усе вдивлялась я,
як вітер кронами
грайливо бавиться...
то теж із класиків...
тебе любити – то –
програма максимум...

*мучиться, томиться