Спогад

Запах того поцілунку,
Ранок мого порятунку..
Хтось в автобусі
пройдеться ,
Знайомий аромат
взнесеться ..
Такий як в нього був
колись ...
І думки моï понеслись...
Он, та лавочка, де ми
Обіймались і любили..
Ось той берег в ніжну
погоду
Сполучав нас як водою...
Он, те небо зоряне!..
Ти колись зі мною в нім
Шукав зірку що впаде ...
Розвіявся колишній дим...
Он, той місяць молодий!..
Він бачив як ми сумними...
З ним свою тугу ділили...
Тепер приходить це у сні..
Ось ця пісня, що лунаэ..
Так про все напоминаэ...
Серце болем досі краэ...
Може й досі ще кохаю?..
І так день за днем минаэ...
Весна зиму здоганяэ...
А я була тоді щаслива!...
Та й на нього було схоже...
Ми розійшлись як
пішоходи ...
І стали геть такі чужими...
Лише той спогад, що живе..
Щодня моï думки краде...
Ніжним маревом німим..
Розійдеться немов дим...
Я попіл зберу, за весною
пущу...
Я з цим спогадом його
відпущу ...