Лагідний вірш...

Як пригорнеш, до серця приголубиш,
Так і стихає наче рани біль,
Ти зрозумієш, ти мене почуєш,
І без усяких непотрібних слів.

Мої нестерпні та глибокі рани,
На мить одну зціли своїм теплом,
Сповільни рухи голосної птахи,
Що забира життя чорним крилом.

Хай буде неба лагідная тиша,
І прохолода сонячних дібров,
Надії заповітні ще ясніше,
В обіймах таких бажаних долонь.

Хай, як раніше за вікном світає,
Задля здійснення потаємних мрій,
Як пригорнеш, так наче відступає,
"Дбайливий" розпач темних кольорів.

І не такі страшні тілесні муки,
Недовгий шлях по тонкому льоду,
Ти поряд, до останньої розлуки,
Рятуєш від смертельного дощу.

Безмежний простір вітри колисають,
Сумно шепочуть хмурії думки,
І лише твої зорі надихають,
Продовжити залишені роки.

Як пригорнеш, до себе приголубиш,
Наче зникає ран глибоких біль,
Ти зрозумієш, ти мене почуєш,
І без усяких непотрібних слів.