Козацька Валгалла

Нескінчені ряди столів,
залі кінця й не видно.
І гримить мова пращурів наших,
запорожців могутніх, чубатих.
Гомеричний сміх вибухає,
пристукує чара об чару
так, що приски летять,
як колись від шаблів!..

Шаровари, жупани, свитки —
завірюха усіх кольорів,
наче степ у Криму,
ніби море зухвале і пишне.

Де тепер той султан,
що тепер панський двір,
чи москаль-імператор у стайнях палацу,
де крулі з жереб'ячим обличчям?

В’ються вуса вуграми,
не тухнуть люльки...
В тарілках — сало, м’ясо, яке забажаєш,
довжелезні ковбаси,
соми, коропи,
огірки, кавуни,

в суліях оковита,
горілка в пляшках,
бочки з пивом, вином,
стіни аж до підлоги обвиті
кучерявим вологим зеленим плющем,
сонях, нібито князь
серед мальв і троянд,
під склепінням,
розписаним вщент дивинами...

Скакуни чистокровні — сідай, забирай!
Збрую — теж!
Ятагани, пістолі, рушниці.
Схочеш, бий ворогів кулаком,
якщо вигулькнуть з пекла примари їх ниці!..

Ще поволі з’являються
віддані і чарівні,
неймовірні та гожі, які чарували роками,
чорнобриві ті гурії,

і без думок,
зайвих слів
нахиляються над козаками...

28.09.2023.