Спогади про малюнки

сину Родіону
1

Крила мені в Україні
обрізали частіше, ніж я стриг волосся.
Образи мерехкотять:
таким я став би, але не відбувся...
Малюнок, який наводив старанно,
одразу стирали - риску,
слідом наступну риску;
і ти озираєшся, аж їх нема,
неповторних років!

І наче тебе відмінили
самого з якоїсь причини,
записавши в злодії машинально.
Отже минуле твоє — інфернальне,
тому що не в тому році ти народився,
не до тієї школи ходив,
планував у житті не те що належало,
зрадив когось або щось від колиски.

І це страшна, неприємна правда
не про одне моє покоління,
з якого лише одиниці злетіли
у височінь майбуття, відбулися,
а про багатьох,

багатьох іще інших.


2

Тільки ми знаємо про малюнок -
як він виглядав, доки ще на папері тримався,
в альбомі історії,

ті блискавичні миттєвості,
якими захоплювались і які
втратили назавжди -

тільки ми
маємо право судити,
чи зневажати,
чи дорожити,
а не кати
Серця, Долі і Часу
з сокирами
лицемірства й ненависті,

тільки ми,
представники поколінь,
у яких намагалися хірургічно
вирізати, зачернити
те, що в душі буде сяяти
білосніжними літерами,
бо нічого насправді більше не маєм.

Але вміємо гинути
за Вітчизну,
провінціали з совкового світу,
ті, кого пропонували
загнати до гетто
блюзніри з київськими філіжанками.


3

Де ви, мої однокласники,

яких убили, забрали в полон
чи поранили -
в небі, чи на землі, чи під нею,
ви бачите, чуєте,
згадуєте хоч щось?

Автори стертих малюнків,
по яких прочовгали чоботи
ворогів, ідеологів, різної наволочі,
політиканів, брехливих поетів,
намилених, цілеспрямованих
заради своєї дешевої слави
вчора, сьогодні і завтра -

де ви, мої дорогі і втрачені друзі?!
Розпорошило нас жорстоко й безглуздо.
Наші подоби зникають навіки.

Дощ змиває тонкі, невимовні риси,
які намагалися ми так наївно
і щиро на битих шляхах закарбувати.


12.01.2023.