(Світлій пам*яті геніального Кулікова В.Д. - вчителя, науковця,господаря, таланту)
Тобі далеко за тридцять...
А я...Я ще надто юна.
Чекаю на свого принца,
Розбуджую серця струни...
Бринить голос твій, так мило,
Здогадуюсь, в чім причина,
Що вдієш? - Я ще дитина.
А ти - ти уже мужчина!..
Минув ще десяток років.
Тобі далеко за сорок,
Але щоб робити кроки
До мене - час сплинув - сором...
У тебе життя в ажурі -
Сім*я...і дорослі діти...
У мене - думки похмурі
Про те, як "доросло" жити...
Я вивчилася. Працюю.
Живу у столиці (майже)
І трішечки фантазую:
От, склалося б все інакше!
Але...Не судилось, милий -
Забрав тебе Бог до себе.
Сказати :"Люблю!" - не встигла,
Тепер мене чує небо!..
Суммарный балл: 10
Проголосовало пользователей: 1
Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0