“Прости, мій Боже, за ті жертви люду,
що вдіяв, зупинитися не міг!..
Дітей, жінок, мужів їх не забуду,
Як їх вбивав...Тяжкий нестерпно гріх...
Тепер прошу я за вину спокути:
Обличчя їхні бачу уві сні...
І не дає гріх горе те забути,
Всі жахи, пережиті на війні.”
Безжальний вбивця? Найманець той – кіллер?
Ну, як назвати правильно його?
Приносив смерть, і це не модний триллер,
Вбивав – не знав за що й кого.
Наказ приймав і віддано корився,
Душі не може спокій віднайти,
Бо в очі, що благали не дивився, -
Від привидів нелегко утекти.
Не спить свідомість, стриматись несила,
Кричить щоночі вороном в імлі:
“І як земля туди мене носила?
Вік доживаю в муках день при дні.”