тавро

Нездолана й досі хронічна хвороба
Наляканим жертвам завжди притаманна.
Тавро інкрустоване ставлять на лоба,
(За стриману відданість пану) холопам,
Бо, може, онуки хоч сядуть за пана.

На купі грошей (ще якщо їх сховаєш),
І дітям твоїм, і тобі помирати.
Ні в тебе, ні в них аж нічого немає,
Із того, за що, хоч когось, пам’ятають.
Пропаще життя в золотих казематах.

Якщо гаманця, хоч якого, омріяв,
Тоді з головою веди теревені,
Можливо і капне в кайдани олія.
А волі захочеш, то буде надія
І свіжим повітрям наповнить легені.

Ти будеш із хлібом, як мрієш про сало,
Бо все і завжди починалось з малого.
Чи очі не бачили, що купували?
Захочеш багато – отримаєш мало,
А мало захочеш – не буде нічого.

І харі, і Крішни, далаї і лами,
І дідько той лисий, і Джизес патлатий
Виходять на люди в часи переламу.
Не дуже козацький, казковий парламент.
Та є і Надія, а то вже – багато.