скажений

Мій дім горить із того краю,
Що до сусіди прилягає.
Той, як завжди під шланга косить,
Але не воду подає,
А підливає керосину
І хмиз кидає, сучий сину,
Йому біди завжди не досить,
Такий вродивсь, такий вже є.

І я хіба один такий є,
На кого пес скажений виє,
Отруйні вищиряє ікла
І плоті вирива шматки.
Така щуряча вже порода.
Щура знешкодити не шкода.
А як воно до крові звикло,
То, звісно, й здохне вже таким.

Одужання чекать не варто,
Пристрелити скажену твар ту,
Та й поховати просто неба.
А ті, хто розуму не ймуть,
Як хочуть, можуть сумувати
За тим шматком брудної вати,
Якщо комусь це дуже треба.
А, певно ж, знайдеться кому.