Я живу в падолисті...

Я живу в падолисті... І більше нічого не треба.
Зазирають дощі прямо в душу твоїми очима.
Тільки хочеться світла хоч клаптик, і трохи неба.
Може, пам'ять жива, і двері тобі відчинить.
Я живу. Іще трохи - й поселюся тут назовсім.
Ще триває любов. І здається, так буде вічно.
А у тебе душа, ніби крапелька, схожа на осінь.
А у серці дощі, до щему, і ніби віщі.
Я повернусь іще. Ти ж ніби умів чекати.
Наша осінь пішла давно, та не в тім причина...
Ти постукаєш в ніч. На порозі дівча кирпате.
Усміхнеться дощам і двері тобі відчинить.