Мандрує в колесі руденька векша,*
А колесо залізне, ще й в клітині,
Дають торішнє (як сухпай) насіння,
Розписано покрочно, похвилинно,
Поїсть-поспить тваринка, вже і легше.
Та часом ладна вже ті грати гризти.
Не дуже-то смачне оте залізо,
Та і зубам не дуже-то й корисно,
Ще й хазяї пильнують, як навмисно.
Але ж, можливо, пощастить. Пролізе.
То так, нове завжди дається важко,
Але ж і від старого просто нудить.
А ми ж не білки, поки що, ми – люди.
Наш хижий лад забракували всюди,
Бо це непотріб вже, хіба що в рашку.*
*векша – білка – старовинна, російська розмінна одиниця