Немає об'єму і форми.
Лиш колір.
Колір очей у сполуці з вустами.
Слова виливаються, б'ються, як позачергові шторми.
І грають людьми, як легковажні дами.
Ні тиші, ні спокою.
Крик.
Крик, що обмежує нас від суспільства.
Нас заховали, бо сказали, що бзик.
Люди без старості і без дитинства.
Все життя — це слова.
І поезія не схожа на пісню.
Від набору слів під вечір кипить голова.
І легеням від подихів не вистачає кисню.
Крик домінує над нами.
Слова поглинають усе, що живе.
До поезії, доторкнувшись вустами,
Не бійся загубити власне нове.