Ми воюємо не проти своїх, а проти тих, хто зв'язав по глупості та бідності розуму свою долю з російськими виродками, які обіцяли золоті гори та єлисейські поля. А що мають? Навіть не кормить ні хто - все по цінам, вищим за ті, що будо раніше. Вони зрадили свою батківщину, відцуралися від неї, сказавши, шо України не існує і вони не українці. То кого и вбимаємо? - вірно - зрадників, які готові вбити нас - українців, із усією люттю, зневагою та огидством, які їм сіялися впродовж багатьох років від того ж кремлю, їх засланників та місцевих соціальніх перевертнів.
Не треба говорити про те, чого не знаете. Хто до нас із мечем, той від нього й загине. А якщо страждають мирні, за це відповідаюсь. Тільки лише зі сторони української армії, бо з іншого боку - ці життя ні чого не коштують і втрачаються у неймовірних кількостях.
Интересное стихотворение, интересные мысли. Много фактов... К сожалению, так и получилось. Братья стали врагами, пропал коллективизм. Только начал он пропадать от острой вражды к западу изначально, когда мозги тупели... Теперь уже от властей, которые руководят всеми как куклами, и не найдётся ни одного, кто бы взял в руки из более праведных умом. К сожалению.
Самое главное - не поменять человечности на звериные инстинкты.
Вот и терпим от вражды между когда-то считавшимися нам братьями. Наверное так надо, чтоб мрази отсеялось всякой, и чтобы многие поняли, что у престола самой большой страны за дьявольское отродье, и что у него так много сродных однодумцев, которые поддерживают и на Украине хаос... Я не выгораживаю и наших властей, но...
Війна є війна. Хтось гріє на цьому руки однозначно... а хтось просто грається у дитячі ігри з людськими життями та власними амбіціями. Шкода лише наших хлопців, що гинуть від рук тих, з ким колись товаришували...