Легкою ходою без втоми,
Без відчаю - так, ніби танець
В її голові кінь-троянець
Танцює, і розум в судоми
Пірнає, як в воду глибоку,
Бо там забуття потойбічне,
До чогось такого дотичне,
Що всьому шепоче "нівроку" -
Ходила провулками міста,
Й зухвало ранковий багрянець,
Як п"яний незграбний коханець,
Торкався плечей і намистом
Лягав їй на шию і груди,
Її цілував синоптично,
А далі цей фокус оптичний
Повільно тонув у облуді -
Бо ж та, що без втоми ходила,
Була між світами вигнанець:
У тому - невдалий повстанець,
У цьому - забута могила...