Сходинки.

Сходинки. Ще та ще.
Коли вже настане межа.
Я буду сподіватися на краще.
Але залізні нерви пройняла іржа.

Я йду. Куди, навіщо де той край,
в якому долю я знайду та спокій.
Ти як прийдеш вірші мені читай,
усе життя, та ні мільйони років.

Я обіцяю ранком десь у липні,
як тільки сонце заблищіть в вікні,
побачу твої очі я блакитні,
зелені, карі байдуже мені.

І ми підемо, доки нема спеки,
я познайомлю з тим, що так люблю.
В степи,гаї та у лани далекі.
Я цілий світ тобі свій віддаю.

Але тебе нема. Де ти мій загадковий.
Де ти, той хто візьме і поверне життя.
А поки що весна…. Лише туман ранковий.
А в мрії білим днем немає вороття.