Щоб стрілись знову наші долі...

Щоб стрілись знову наші долі,
Замало буде, щоб згадав...
Я не забув ті ночі в полі,
Там сивий місяць нас з'єднав.

Де шаленіли від кохання,
На небі зореньки ясні
Й тіла тремтіли від бажання,
Цілунки сипались рясні...

Твій перший стогін, крик жіночий,
Лунає й досі угорі,
Мабуть ожити він охочий,
І я блукав там до зорі...

Та не найшов земного раю,
Бур'ян у полі тім росте ,
Було замало, що кохаю,
Сказала: перше то пусте...

Ти заплила з росою коси
І тіло голе вкрив туман,
Ще довго там блукав я босим,
Та натикався на дурман...

Замало слів твоїх, замало,
Щоб я кохання лиш згадав,
Нас не туманом роз'єднало,
Та він багато нагадав...


П.В.М. 3.04.2014г.




© Copyright: Владимир Прохода, 2014
Свидетельство о публикации №114040306083