Ті краплини роси, ніби сльози гарячого літа,
У волоссі твоїм, що губилось в траві на лугах...
Серед маків, мов кров, і ланів перестиглого жита
Ти тримав її тіло в своїх нетерплячих руках...
Ти ліпив, як умів, - може, трохи незріло й невміло,
І пекли, мов вогонь, поцілунки її на губах...
Ти вдихав, мов дурман, аромати гарячого тіла,
Розчинившись ущент в тих вологих серпневих ночах...
Темна зелень очей в безкінечно-бездонній блакиті...
І лиш обриси тіл, ледь помітні в ранковій імлі...
Дві далекі душі, проливними дощами розмиті,
В перестиглому житі... Десь там. Поза краєм землі...