Чи ти забула, хто ти є?

Хоча я народилася не в Україні,
А на чужій далекій чужині,
Та українка я спочатку і понині,
Я не чужинка на землі вкраїнській – ні!
Я українка з прадіда і діда,
Я українка с пра-пра-праземлі.
Чужого у мені не має й сліду,
І все вкраїнськеє, ой, як болить мені.
Болить мені: всі негаразди й біди,
Болить мені її густий туман,
Болить мені і зрада від сусідів,
Болить зігнутий України перед НАТО стан.
Не зраджуй Богу, Україно з НАТО,
Бо ще спочатку ти возлюблена Його.
Откраяная ти і твоя хата, -
Не дасть нікому Бог і посагу твого.
Ти, Україно – світ лиця
І образ святий Бога.
З закладин світу й до кінця
Освяченая Богом.
Гріх відрікатись свого роду, -
В стрімкую течію стрибать з містка.
Гріх плюндрувати і святую вроду,
Бо щось ти стала надто вже метка.
Чи ти забула, хто ти є, княгиня!
Чи ти забула славний свій престол?
Чи ти забула, що давно вже не рабиня?
Ти сіль на цій землі, а не осол!
Не чуєш ти Батьківської поради,
Не хочеш чути голосу Його.
Тому й не можеш дати собі ради,
Не маєш Бога, мудрості Його.
Навчись, Вкраїно, відрізняти
Добро і зло на цій землі.
Давно пора тобі вже знати:
Не все те золото, що десь блищить в імлі.
Хоча я народилася на чужині,
Та українка я із прадіда і діда.
І все вкраїнськеє, ой, як болить мені –
Чужого у мені немає й сліду.

27.01.2008
Любов Павлюченко