Простір, заряжений емоцією

Простір, заряджений емоцією.
По статті Леоніда Талалая – українського поета, критика «Роздуми про поезію»(Газета «Літературна Україна» за 2012 р «№44-47)
Темі літературного, поетичного слова сучасності було присвячене останнє в цьому році засідання літературно-поетичного клубу «Вдохновение» при ЦМБ імені Григорія Сковороди. Участь в ньому прийняли член спілки письменників України І.В. Шкурай (Деснаш). Олександр Писаревський, відкриваючи зустріч, наголосив про здобутки членів клубу за рік минаючий: клуб поповнився новими членами, новими поетичними та прозовими збірками . Виходить у світ його авторська збірка таймирських оповідань «Літаючий бульдозер», готова до презентації нова збірка пісень та віршів ясенівського пісняра Олександра Снурнікова «Подарок солов’я», на бібліотечній полиці жде читачів книжка ясеновця Миколи. Пчелінцева « Все, что умею…», Анатолія Ісаєнка «Шахтерская слава»., Євгена Сорокіна « Асорті» . На підході у виданні нова книжка віршів Раїси Мальцевої про душевний зліт, Івана Шкурая третя книга романа- трилогії «Заворожене Придесення», вірші Миколи Черняка..
До речі, ясенівська земля щедрить на літераторів. В цих краях(сел. Щотове) жив и працював згодом: відомий український письменник лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченко (посмертно), лауреат премії Лесі Українки Григір Тютюнник, в сел.. Ясенівка – поет-фронтовик Петро Коленський ( світла їм пам'ять!), топтали доріжки письменник Генадій Томко(с.Ребрикове), їх земляк, письменник і журналіст Володимир Малявський. Чи не вони освятили цю землю. Напевне, сполоханий ними Пегас спіткнувся копитцем за верхівки териконів чи сусіднього Шихан-бугра з ясенами по краю байраків. Не тому звідти злет та така зоряна? Віктор Зінов’єв, Вікторія Желудкевич, Олена Федішина, Валентина Сушко, Микола Пчелінцев, Евген Сорокін, Олександр Снурніков – своїми віршами та піснями оспівують цей шахтарський край.
А задумок у кожного – край непочатий. Неосяжне поетичне поле квітне рясним і ясним цвітом, барвисто та привабливо. Радує і творців, і читачів. Дай, Боже, їм натхнення та наснаги та успіхів в пізнанні Слова у Новому 2013 році.
Саме про призначення Слова у сучасній поезії і пішла мова. Юрій Униченко тезисно виклав та коментував нотатки Леоніда Талалая щодо сучасної поезії.
Красномовний вислів Ліни Костенко « Слова ще не має – поезія вже є!», злився з талалаївськими:
1. Первинність Слова безспірна але, на жаль, ще не досліджена несумісність його чистоти з забрудненістю думок, почуттів, бажань атмосферою сучасності.
2. За словами, буває – не має душі. Бо, як сказав Г. Сковорода без душі « трава лишається сіном, а дерева – дровами».
3. В чому емоційність лірики? Чому саме банальні слова, використані у відповідному порядку, так хвилюють читача? Душа – прямий зв’язок з вічністю і тільки вона підказує той порядок. Іноді не треба мудрувати лукаво, а вже чутими-перечутими словами можна створити небачений, нечуваний образ у вірші. На цей ланцюжок поету таки вказує його душа. Поета відрізняє від звичайної людини, уміння бачити, вимовити словом та передати своє почуття, думку. Між словами має бути простір, заряджений емоцією.
4.Поетичну думку часто підмінюють філософією. Тільки чому філософія «не ботає по фєнє»? А поети «ботають»? Чи «ботає» душа? Чи сумісні духовність і матюки?
5.Загравання з тінями великих з блотняцькою зверхністю і блотняцьким суржиком – «симптоми Вірки Сердючки». Сьогодні наше суспільство хворіє на цю «мудрість». Справжні почуття виключають будь-яке кривляння Вони прості і не нав’язливі.
6.Роль поета. Чи вона існує? Хто сьогодні поет? Майстерність підміняється технікою. Псевдопоети затуркані авангардизмом вважають – красивою метафорою, фразою місію поета виконаною. Такого не буває. Веселки без грому та хмари не буває. Слово має бути красивим і корисним.
7.Громадянська позиція автора. Заангажованність. Хто скаже, що поема Ліни Костенко «Берестечко» продиктована не ідеєю? Це історія країни.
8. У поезії панує «хвороба Бродського». «Вірус Бродського може знесилити нашу поезію, звести її до рівня містечкового провінціалізму, та й ще не українського. Попса створює хибний ідеальний образ. Сьогодні здобутки поезії у просторі, а глибина і висота втрачені.
9. Модним стає говорити про поезію, як про вишукану високу словесність. Неофіти від літературі примітивними авангардистськими прийомами прикривають свою бездарність. Наслідки: навіть про високе починають говорити суржиком з використанням блатної лексики.
10.Краса і правда. Порівняно легше. Інша справа – правдивість, коли пристрасть не клекоче, не піниться. Захаращеність поезії нецензурщиною.
11. Похваляння своєю ерудицією, високим інтелектуальним мисленням, цитування модних філософію не розуміючи суті цієї сентенцій.
12.Розвивається поезія не за рахунок того, що робить поетичною прозу. Поетичне слово облагороджує прозову строку.
13.Поезія – це не те, про що знаєш і розповідаєш, а те, що сам пізнаєш цієї миті, пізнаючи себе. Слово тоді – вічний двигун може століттями заряджати читача, не втрачаючи своєї енергії.
14. Сьогодні культуру замовляє не держава., не народ, якому не до культури, а молода буржуазія відносно свого духовного і культурного рівня. Блок сказав про Пушкіна, що той загинув не від кулі Дантеса, а від відсутності повітря. Повітря цього часу поглинуло Слово , мов вату. Поезії недостатньо кисню!. Суспільству не до поета. Блок и Маяковський чули музику революції. А що чують сучасні поети? Чому така увага до храмів Господніх, а не до храмів літературних?
15.Письменник сьогодні самотня людина. Орли, до речі, теж самотні, , але де вони літають? У високості. Біля смітників пурхають тільки зграї горобців та різні там посмітюх. Не доведи, Боже, нам уподобитись останнім. У справжнього письменника могили немає. Він вічний, оскільки пише для вічності і про вічність.
На захист чистоти поетичного слова виступили письменник Іван Шкурай, приділивши уваги верлібру який,часто-густо вживається поетами та який «мов свійська гуска вище паркану не злітає» «.Це - мотузка під білизною»…на думку Шкурая. Віктор Зінов’єв прочитав зразкового вірша ровенчанина, відійшовшого у вічність, Олександра Степаненка,Олена Федішина–вірша поетеси Людмили Тетяничевої, Микола Черняк свого нового новорічного вірша, Любов Сушко – про філософію почуттів.
Ю.В. Униченко відзначив простоту слів вірша В. Зінов’єва про осінню берізку. народну фольклорність віршів Ігоря Калайди «Віночок» та Соєчка», в яких поетичний образ вдало будується на уже чутих-перечутих словах, що характеризує справжню поезію. Присутні прийшли до думки, що »Роздуми про поезію» Л. Талалая допоможуть їм у практиці віршування.
Пилип Сукальонов, фотоекспозиції якого на тему « Дні і ночі» виставлені в залі почув від присутніх позитивні коментарі, вірші,щодо його виставки та запросив на підведення підсумків.
Молоді Інеса Костенюк та Евгенія Заболотня з розумінням сприйняли професійні вимоги до сучасної поезії.
Грішать ще окремі вірші своїми недоліками, над якими автори наполегливо працюють. Але не гасне бажання писати так «щоб серце прагло до любові, а тіло рвалось до гріха». Отож грішимо, браття, грішимо, з насолодою в серці, у поетичній насназі.
С наступаючим Новим роком! Саме з вуст автора Юрія Униченка прозвучав його вірш «Поету»

П О Е Т У
Слово твоє – наче вітер,
Часом в саме серце мітить.
Наскрізь пронизує, проймає,
Коли душа вогнем палає.
Воно живе в художній прозі,
Блищить у поетичній тозі.
Воно нездолане в двобої
Руйнує мури злих устоїв.
То плід солодкої спокуси.
Розверзення душі від струсу
Зачатий Музою від Часу
Сонет чудової прикраси.
У тілі нерв живцем задітий
Пече вогнем несамовито,
Нестерпної зі щемом болі
Митця спаплюженої волі.
Воно – сама ранкова свіжість,
Невичерпна жіноча ніжність,
Що не дає душі спокою
Хмільною пристрастю напою.
Світило в присмерках дороги,
Яка з пітьми веде від Бога.
Над шляхом тим не потойбічним,
Поета дух земний одвічний..
Юрій Униченко
23 грудня 2012
м. Ровеньки Україна