Василь Джміль

Дід сидить біля паркана,
Гладить котика Тумана.
Ось біжать його онуки
Й в мить залізли вже на руки.

Ти дідусь, зроби нам ласку,
Розкажи цікаву казку.
Про козаків, що на волі,
Чатували в Дикім полі.

Дід пустив кота додолу,
Простелив на лавці полу.
Внуків рядом посадив
І повів сказ, як умів.

Казка то, а може й ні,
Невідомо то мені.
То ж мостіться, як зручніше,
Зараз я згадаю лише.

То давно було хлоп'ята,
Ще за злого пана ляха.
Ще у ті часи суворі,
Як татари були в полі.
(мається на увазі Дике поле)

В ніч безмісячну і тиху,
Трапиться ж такому лиху,
На село біля Полтави,
Нехристи взяли й напали.

Хто не міг іти побили
Й покидали без могили.
Інших взяли у ярмо
Й підпалили все село.

Як снопи горіли хати,
Сльози й горе, що й казати.
Повели нещасних в рабство,
В тричі кляте Кримське ханство.

Довго так ішли до Криму,
Хтось в путі знайшов могилу,
В когось розум вийшов весь.
Хтось моливсь: "Що бог нам десть!"

Та на бога сподівайся,
Діло знай своє і майся.
Так учила сина мати,
Й научила, як тікати.

Як ішли вони по броду,
Хлопець впав в глибоку воду.
І по течії пустився
Й десь, за очерет схопився.

Татарва його шукала,
Та вона й не припускала,
Що малий сидить в воді,
Й диха в отвір, в череді.

Думали малий потонув.
"Затягнуло мабуть в омут!"
Пару раз ще озирнулись,
Й знов до бранців повернулись.

Знову рушили в дорогу.
Мати ж хлопця: "Слава богу!
Ти рости моя дитина!
Будь розумна і щаслива!"

І пішла в чужу країну,
Доброй долі прося сину.
Сльози горькії закрались,
А коліна підгинались.

Виліз хлопець з очерету.
Курява іде по степу.
Де ясирів повели.
А йому ж тепер куди.

Так пішов понад рікою,
Сльози змахує рукою.
І під ноги не дививсь.
А під вечір - заблудивсь.

Що йому тепер робити?
Як у світі далі жити?
Сів на землю, та й заснув.
Заморився таки був.

Й сниться йому тепла хата.
Мама обіймає тата.
Батько сина пригорнув.
Й в сон ввірвався якийсь шум.

Враз схопився він на ноги.
Наробило, що тривоги?
Недалеко кінь стоїть,
Вершник у сідлі сидить.

"Знов татарськая неволя!"
Промайнуло: "Що за доля..?"
І намірився тікать.
Вершник в крик: "Ану стоять!"

"Ти куди біжиш вражино?
Стій! Кажу тобі, дитино!
Шкоди, я не причиню!
Кашу будеш? Я зварю!"

Та почувши рідну мову,
Коня цмокнеш у підкову.
Гарно, що свого зустрів!
В казані куліш поспів.

Поки їли - гомоніли,
З фляги срібної запили.
Хлопець чесно розказав.
Як то він сюди попав.

Татари батька порубали.
Матір у неволю взяли.
Кликали його Василь,
Прізвище носив він Джміль.

"Яку думку ти мудруєш,
І куди тепер прямуєш?"
Незнайомець запитав,
І обтрушуючись встав.

Василь Джміль знизав плечима,
Потім кліпнув він очима.
Руки в сторони розвів,
І стояв, як онімів.

То, тоді, зі мной збирайся.
Ну ж бо, хлопче, не вагайся.
Їду, я на Матір-Січ,
Про такую чув ти річ?
Там ти матимеш науку,
Загартуєш добре руку.
Щоб в бою не підвела!
Як не проти - до сідла.

І поїхали по степу,
До козацького вертепу,
Де життя козацьке б'є,
Й волю на Вкраїну льє.

Хлопця, добре там прийняли,
В кіш полтавський записали.
Поки ріс, то пас скотину.
Потім в джурах, погнув спину.
(Джура - помічник козака)

Так минуло вісім років.
Скільки поту, скільки кроків,
Щоб дожить до того дня,
Й отримать зброю та коня.

Та не просто їх дарують.
Козаки добре поглузують,
Над молодими хлопчаками,
Що мріють стати козаками.

То зв'яжуть хлопцям ноги й руки,
І мусиш їх як хоч розкути.
На конях верхи без сідла,
В руках тримати два відра.

То яблука давай кидати,
Стрілою треба їх збивати.
На шаблях битись без сідла.
Кулачний бій і боротьба.

Та все стерпів юнак високий,
В плечах широкий, темноокий.
Старі козаки вус крутили:
"Зведе багато він в могили!"

І першому йому з усіх,
Дали коня, пістоль, батіг,
Турецьку шаблю, вівса мірку,
І в чарку налили горілку.

"Пий синку наш, за рідний край!
І скільки зможеш - захищай!"
Так став козаком наш Василь,
Та кликали його всі Джміль!

ІІ
Ось на весні, коли все квітне,
Орда татарська непомітно,
Прокралась знов на Україну,
Щоб знов знелюдніти країну.

Та наздогнали їх козаки,
Розбіглись зразу небораки.
Таких чортів їм натовкали,
В болото нехристів загнали.

То першим бій був Василя,
Живим ледь зліз він із коня.
Сімнадцять кримських бусурманів,
Вже не піднімуть ятаганів.
І так далі
(Демонстративная версия)