Горобець та Повзик

Одного літнього ранку
сталася ,діти, така історія. В невеличкій калюжі після дощику лежав собі
товстий хробак.

Раптом з двох сторін
одночасно на нього налетіли дві пташки - повзик і
горобець. Ніхто не хотів відпускати здобич. І тоді повзик каже; - Давай зробимо так:

хто доведе, що він
кращий, той і забере хробака собі. Горобець погодився і

почав:
- Я
невеличкий, пролізу, де завгодно, і в мене сіреньке пір’ячко.

- А я теж невеличкий! І, до того ж, в мене пір’ячко красивіше - спинка сіренька, боки буренькі, а животик світленький.

- Ну добре. Але я живу під стріхою. Там мене не намочить дощик.

- Отож бо й
воно. Ти залежиш від людей, бо то вони будують
будинки зі стріхами, а я можу, навіть, у дикому лісі вибрати собі вільне дупло, оселитися там, відкладати запаси на зиму і
бути спокійним, що до мене не залізе кіт.


- А я не відлітаю на зиму в теплі краї, бо люди вішають годівниці і насипають мені різні насіннячка та крихти, або я
збираю на сухій траві та кущах те, що залишилось
їстівного.

- Ха – ха! І знову
ти залежиш від людей. А я теж не відлітаю в теплі краї. Та їжу знаходжу
собі сам. А ще я вмію повзати по дереву у різних напрямках, навіть, вниз головою. Тому мене й назвали повзиком. А завдяки моєму могутньому дзьобові, я можу видовбати з-під кори
дерев будь яку їжу.


- Що ж, здається, я програв. Забирай хробака собі.

Обернулися, а того вже й слід простив. Хробак, скориставшись нагодою, чимдуж дременув світ за очі, а потім зарився у
землю, щоб не привертати уваги пташок.