16+
Лайт-версия сайта

Місто сірих янголів

Литература / Проза / Місто сірих янголів
Просмотр работы:
09 февраля ’2010   13:27
Просмотров: 26707

Я відриваю крихітку себе і дарую її тобі, але ти викидаєш її у сміття......разом із зіпсованим шматом м"яса, з прогнівшими моїми почуттями, я потрапляю на сміттєзвалище, де такі ж заблукавші душі влечуть жалюгідне існування у пошуку свого нікчемного життя, своїх мрій...Це - місто сірих янголів, з пожовклими крилами - листям.З величезною кількістю порожніх силуетів темних лицарів кохання.І серед цього є я і тут я маю сказати що є ти, але тебе нема і ніколи не було.Тих хто користується чужим коханням, хто топче ці світлі почуття - не пускають у місто сірих янголів, бо...тут порожньо і холодно.Це місце не призначене для існування живих істот.Тількі такі зпаклюжені, зламані душі можуть тут бути...

Кілька місяців тому

(Викинь усі свої жахи, усі свої сумління, віддайся своїм почуттям. Впусти в себе кохання, дай йому життя. Не бійся.) О, ці думки! Звідки вони у моєму мізку?Невже я закохалася? Нехай і так.Треба ж якось різноманітити своє життя. Хочу розтанути, як перший сніг, хочу поринути у крижану палючу воду - кохання...


Я гадаю час розповісти трохи про себе. Мене звуть Ліана(таке собі рослинне ім"я). Ліани самолюбиві і скритні, з декілька нестійкою нервовою системою. Музично обдаровані, добре малюють. Вони сексуальні і жіночні. Здатні нишком мстити своїм суперницям. Незлобливі, але завидющі. Втім цим недоліком характеру завжди мучаться. Влюбливі, віддають перевагу чоловічій компанії навіть короткочасній зустрічі з близькою подругою. Довго не виходять заміж. Деякі мають позашлюбного дитя від улюбленої людини... і бла, бла, бла. Такою мене описує енциклопедичний словник імен. Але ж насправді я - вільний художник свого життя. Така собі романтична розгільдяйка.
Це був звичайний день, звичайний учбовий процес (який вже набрид аж нудить) але я ще не знала , що ввечорі мені доля готує сюрприз. Прийшовши з універу я почала планувати розваги на вечір, бо в п"ятницю ну аж ніяк не можна сидіти вдома,навіть якщо на вулиці дощ, град і гроза.За традицією зберемось з друзями у клуб на черговий сейшн.
Набравшись достатньо алкоголю, наслухавшись нині модного металкору мені закортіло залишитись сам на сам зі своїми думками. Попрощавшись з друзями я пішла додому через мій улюблений парк. Так багато воронів. Якісь загадкові птахи. Я шла та милувалася красою місячного сяйва, тінями дерев, а мої думки рознесли мене далеко по всьому всесвіту водночас.
"Ой, та вишо, треба ж акуратно. Але я вибачу таку красиву дівчину". Я вертаюся з небес на землю і розумію, що збила з ніг хлопаця.
- Пробачте мене, я вас не помітила.
- А можна поцікавитись про що ви так мріяли що аж нічого навкруги не бачите? - ( Чогось у мене аж подих перехопило коли я роздивилась хлопця, якась таємничість у його погляді) .
- Та так просто міркувала на всі теми водночас. А ви чого у таку пізню годину? Теж додому йдете?
- Та ні, я просто люблю прогулятися перед сном.
- Ліана.
- Що, пробачте? Де ви побачили ліани?
- Та ні (я розсміялась). Мене звуть Ліана.
- А я Мартін.
Так якось непомітно ми дійшли до мого дому. Була вже 2 година ночі. І я непомітно для себе запропонувала зайти до мене. Мартін погодився. Він такий цікавий співрозмовник. Не знаю чому, але з ним я розмовляла на такі теми якими б ні з ким би не поділилася...

Ранок. Аромат кави. Але я наївна дурепа - це з сусіднього вікна. Але все одно він(Мартін) - ідеальний.
- Доброго ранку, сонечко.
- Привіт.( Якось сухо відповів Мартін).
- Хочеш кави?
- Та ні. Я запізнююсь. У мене ж сьогодні виставка.
- А. Ну тоді...ми ще зустрінимось?
- Авжеж, рослинко.
- Ой, ой. Від кого чую. Алкогольний напій - мартіні.
Сміємось і Мартін вирушає, а я залишаюсь у гарному настрої. Напевно закохалась. Так. Це дійсно так.
Все у нас закрутилось швидко. Скаладолось враження що ми завжди були разом. Моїм друзям Мартін теж сподобався. Усім, крім Франсуази. Мене це злякало , бо її слова не співпадали з діями. Вона експресивна натура, а коли підвип"є, то починає залицятись до всіх ( навіть до жінок). Ось і Мартіна спіткала така участь, але все ж таки це алкоголь. Ну і добре. От тільки Франсуаза вважає що Мартін дуже ідеальний і якось це лякає. І ще вона каже, що він принесе мені багато болю. Тоді я не дуже звернула уваги на її слова, а даремно. Вона на людях добре зналася. Але більш таких розмов не було. І дійсно, все у нас було якось на диво гладко. Так тривало 2 місяці.
Однієї ночі мені примарився кошмар. Наче я блукаю вулицями і я якась вся сіра. Люди мене не помічають. А поряд зі мною такі ж сірі тіні. Я прокинулась з криком, розбудила Мартіна. Усе розповіла йому:
- Ну чого ти, рослинко? Це ж тільки сон.
- Але ж...так все реально виглядало.
- Хм. А знаєш, це прекрсно, - задумливо промовив Мартін.
- Та що ж тут гарного! Я ж майже не вмерла від жаху.
- А те що - це гарна ідея для нової картини. Але ти її побачиш лише тоді, коли я закінчу.
- Але ж ти завжди зі мною радився.
- Ну, розкажи у подробицях які навкруги були кольори. Ось і буде твоя порада.
Я розповіла все ще раз Мартіну і знов заснула. Але все б було добре, крім того що через тиждень це повторилося. Потім знов і знов. Через ніч. І з кожним разом все виразніше я бачила обличчя людей. Я ставала все нервовішою.З Мартіном ми бачились рідко, бо він майже закінчив цю картину по моєму сну.
У мене починалась параноя...
Ці непомітні тіні на цегляних велетнях-домах завжди переслідують мене. Це почалося не давно і я звикла не помічати їх. Мабуть це якийсь інший світ, темний та загадковий, який виринає у цей світ де існую я. Або навпаки це наш світ вторгається у їх. Не знаю.
Мені так сумно, останнім часом, але чому? Я не розумію. Наче б то все чудово. Я кохаю, мене кохають. Але на душі так неспокійно, так порожньо. Усі ці тіні, усі ці незрозумілі почуття. Може це якось зв"язано, а може й ні - незрозуміло.
Сьогодні 25 травня, 16.00. Я цю дату ніколи не забуду. Сьогодні трапилась наша перша серйозна сварка.Мартін готувався до своєї виставки. Його нова серія робіт " Сірий світ" стала дуже популярною. А я так втомилася від усіх цих світських левиць, олігархів та інших людей, що бажал щоб ми пробули там години зо дві і просто прогулялися по парку удвох. Ми давно вже нікуди вдвох не ходили, бо у кожного робота та якісь постійні справи. І в цей раз теж саме:
- Мартін, ну нащо тобі здався цей віслюк Леонард Гжаровскі. Ну і що що він критик. Йому ж щоб критикувати твої картини ти не потрібен.
- Ти не розумієш. Якщо я з ним домовлюсь то матиму виставку у Сан-Франциско. І тоді ми заживемо!
- Та все я розумію. Ти просто не хочеш проводити зі мною час. Ну як знаєш.
- Ой, глянте, образилась. Та потім сама спасибі мені скажеш, рослинко...
- Припини називати мене рослинкою. Умене є ім"я. Придурок!!!
Ми поїхали на виставку окремо. Там я була не дового. Мабуть всього півгодини. Вирішила прогулятися тим парком де ми колись познайомились з Мартіном. Навколишня природа якось заспокоїла мене і я з гарним настроєм повернулась додому. Мартин прийшов пізно. Він отримав виставку у Сан-Франциско. Я рада за нього. І начебто ми не сварились. Ніч палкого кохання і все як і було раніше.
Зранку Мартін, як завжди, покинув мене ні сказавши ні слова. Таке вже з місяць триває. Дивний він якийсь став. Я навіть не пам"ятаю коли ми з ним нормально розмовляли про все, як раніше. О, Боже! Невже це все! Невже ми...віддаляємось. Чому ти не питаєш мене як справи? Чому проходячи повз мене багатозначно мовчиш?З мого магнітафону лунає Океан Ельзи "Поясни" і я благаю тебе поясни мені, поясни! Чого? Чого я відчуваю себе загананою у кут? Але тобі все одно, я знаю. І знов ти мовчки вирушаєш зранку. Знов у порожній кімнаті зі мною тільки сіре небо і старий чорний ворон, який прижився у нас на підвіконні.Чого я не така мудра як цей ворон?....Я лякаюсь очей ворона, бо в Мартіна такий же вираз - загадковий та таємничий.
Так пройшов ще місяць. Мартін став популярним і в США (мрія його дитинства). Я, а що я? Закінчила універсітет. Думаю чим буду займатися далі. З Мартіном ми бачимось дуже рідко, бо він у штатах працює багато. А мене без нього якось все меньше та меньше. Я всихаю, як той куст малини. Кохання...Навішо все це? Коли воно приводить ні до чого.Ми дві окремі людини які тільки сплять разом. Напевно в нього хтось є там. Хоча він не давав привіду так думати. Тоді чому? Чому холод і порожнечна усередині?
Крапку поставило телебачення. Так саме воно. На черговій виставці він з"явився з якоюсь дівчиною (солодка до безтями, ненавиджу таких).Франсуаза казала що вони стоять один одного: " Така ж солодка, над-то ідеальна курва, як і він".
Мартін довго не з"являвся, але треба ж було якось забрати своє шмаття від мене:
- Привіт, - промовив він не дивлячись мені ув очі.
- Привіт, - я зразу ж виставила його валізи до коридору, щоб не було ніяких пояснень, але все тільки починалось.
- Ось, твої речі. А тепер забирайся. Я тебе знать не хочу більше. Навіть як друга.
- Я...рослиночко, я не за речами, я ж до...
- Чого? Ліана. Моє ім"я Ліана. Не дратуй мене. І як це не за речами??!!
- Я ж тільки тебе люблю. Я такий бовдур, пробач, пробач мені. Це все слава задурила мій розум, - він бажав обійняти мене, але я його відпихнула.
- Ти чого, кохана? - він зайшов у дім.
- Кохана твоя у США.
- Ось, глянь, - дістав із кишені діамантове кол"є, - це тобі, моя люба.
- Що, та шльондро віддала, мабуть для неї дуже дешеве? - злорадно посміхаюсь.
- Я щось не розумію, як ти зі мною розмовляєш?
- Ой, глянте, він не розуміє. Це я питаю тебе що ти від мене хочеш? Все, ти чуєш мене, все між нами! - він падає на коліна та обіймає мої ноги.
- Ні! Ні. Ми ж створені один для одного. Ми ж одне ціле.
- О...от тільки давай без уцього ля-ля-ля. Засунь у дупу собі всі ці солодкі слова. Раніше треба було таке казати. Все. Пізно.( Мартін встає, та якось дивно дивиться на мене).
- Ти... ти не розумієш мене. Та ти взагалі ніколи нікого не розуміла. Ти не повинна кривдити людей, не повинна, не повинна, - він копошиться у сумці.
- Що? Що за лайно ти кажеш. Це я не повинна??!! Це ти кривдиш людей, ти мене зрадив, не я тебе! І ти смієш таке казати? Все, забирайся звідси, - пихаю його у двері. Але він дивиться на мене скаженими очима і віймає з торби пістолет і...
І на цьому починаєтся історія зовсім інша. Історія сірого янгола. Моя історія. Моє нове існування. Так саме існування, бо це не життя. Я марево,мабуть, чиєсь у сні. Я привид. Я не знаю як себе окреслити. Але моє існування - це сірий світ. Світ без почуттів, без кохання. Та воно і правильно. Навіщо мені воно. Взагалі навіщо все? Ніколи не замислювались чи ви живете, а може це в мене дійсно життя? Я маю направляти такі самі пари, якою ми були з Мартіном, щоб вони не робили помилок. Такий собі страж кохання. Але іноді треба залишати все як є й не втручатися в потяг - життя. Ось так, мабуть, мислив мій сірий янгол.
Холодним дощем на землю - сльози. Теплим промінем світла - щастя. Як багато простих речей ми не помічаємо. А все чому? Тому що ми - порожні. Ми даруєм оточуючим нас людям свою любов, емоції, а на зміну цьому нічого не отримуємо. Проходячи вулицями я бачу багато потенційних сірих янголів. Так і кортить сказати їм  : "Ласкаво просимо у наш світ". Але вони - бідолаги все ще мають надію на краще. Ха! Даремно. Чому жінки більше не радіють "банальним" квітам? Тому що наш світ, шмат за шматом, з"їдає гламур та пафос.
Чоловіки ні чим не краще. Вони люблять дівчин з інкубатора. Таких собі ляльок: довги ноги, біляве волосся, велики груди (частіше за все силіконові). Таке собі кохання шаблонів. Куди ж поділися справжні почуття?
Ми(сірі янголи) - лише поштовх до дій. Але людина витрачає себе не на любов, а на інші різні спрви. Мабуть на землі залишаться лише одні сірі янголи.....






Голосование:

Суммарный балл: 0
Проголосовало пользователей: 0

Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0

Голосовать могут только зарегистрированные пользователи

Вас также могут заинтересовать работы:



Отзывы:



Нет отзывов

Оставлять отзывы могут только зарегистрированные пользователи
Логин
Пароль

Регистрация
Забыли пароль?


Трибуна сайта

По дорогам войны

Присоединяйтесь 




Наш рупор





© 2009 - 2024 www.neizvestniy-geniy.ru         Карта сайта

Яндекс.Метрика
Реклама на нашем сайте

Мы в соц. сетях —  ВКонтакте Одноклассники Livejournal

Разработка web-сайта — Веб-студия BondSoft