Сільска дівчинка Оксана

Змалечку для Оксаночки було важливо, щоб слова і справи не сварилися, а товаришували. Це ази мудрості - так говорять філософи. Ну а діти, відчувають несправедливість інтуїтивно.
От так прокинувшись одного сонячного ранку Оканочка помітила, що матусі Марії та сестри Валентини вже не було вдома, їх присутність наче корова язиком злизала!
- Ой, а як же я? Матуся обіцяла ж й мене в Каховський зоопарк повезти, на звірів подивитися! Ні, цьому не бувати. Я вдома не буду сумувати!
Хутко дівчинка побігла до сусідки, позичила в неї один карбованець і поїхала в Каховку, у зоопарк!
- Язик і до Києва доведе, - подумала юна мандрівниця. - Тим паче до Каховки.
Ну і що з того, що Оксанці всього сім років? Зоопарк вона знайшла. Люди добрі дорогу підказали.
Першим на кого Оксана звернула увагу - був бегемот, який широко роззявив пащу, ковтаючи десять буханок хліба. Оксаночка аж свиснула! А потім з недовірою поглянула на жирафа:
- Ой, якщо і ти такий ненажера, як твій сусід бегемот, тоді я даремно сюди приїхала...
Оксана позиркала на звірів, і їй чомусь захотілось спати, поспати вона дуже любила. Впізнала дівчинка сільску машину з кузовом. Пощастило їй, що вона стояла біля зоопарку. Залізла вона туди і заснула.
А чутка вже пролунала в Каховці, що Оксану у місті бачили! Всю міліцію на ноги підняли, але Оксаночку не знайшли! І коли вже односільчани вирішили їхати додому, тобто у село. Почули вони з машини якесь хрипотіння. То хропіла Оксаночка.
- Боже мій, - мати не знала чи радіти, чи сварити доньку. Але на радощах все забула і просто обняла її і заплакала. Приїхавши у село, всі ділилися враженнями. Оксана почуття односельчан не розділяла. Її цікавили більше книжки. Дівчинка вже літала в казковому світі і, здається, почувалася щасливою.