Старенька знахарка

"Знахарка, страшна яка!" - шепотіли люди. "Не ходи доню до знахарки, сиди вдома" - не раз прохала мати. "Чому?" - запитувала я очима матір. І ніяк не могла збагнути, як старенька бабуся з такими ласкавими руками, може мені зашкодити.
Боже мій, якої травиці в неї тільки не було, лікувала бабуся кожну людину яка до неї зверталася за допомогою. Вміла лікувати і тварин, за роботу грошей ніколи не вимагала.
Мені одного разу також допомогла, а було це так:
Кіномеханік дядько Василь, той що мав 3 дочки: Надію, Віру, Любов, був дуже доброю людиною.
Його сердце не витримувало, як я голосила і просила у мами 5 копійок, щоб в кіно вдень збігать, дядько Василь мене безкоштовно запрошував на фільми. Я була йому вдячна.
На жаль, життя його було коротким, я так плакала коли він помер, що аж приплакала дядька Василя, здавалось мені, що він за спину мене хапає. Іду зі школи і плачу.
А бабуся-знахарка мене гукає: "Зайди дитиночко до мене, я допоможу."
Налила в скляночку священної води, взяла сире яйце, помолилась, я і заснула. Через деякий час тихенько розбудила мене.
Дивлюсь, а в склянці з бульбашок: труна, змія, жаба.
Бабуся серйозно з гіркотою промовила: "Ніколи не будеш боятися мертвих людей, боятися треба живих."
Отак і пройшов в мене переляк.
А от рецептів лікувальних, моя дитяча пам'ять багацько запам'ятала.
Все життя своїх дітей сама лікую, а стареньку знахарку добрим словом згадую. Боже, будь милосердним, до добрих душ, на все Воля Твоя!