Індійське кіно...

Діточки... Ви як Божа роса, і чи буде роса живою, залежить від Господа!

Рідні мені і допіра говорять: "Ох і активна ти була в дитинстві!" Так, це так: школа, виконання домашніх завдань, допомога батькам, гра на вулиці, художня самодіяльність, спорт - отакє моє дитяче щастя!!!
А в той роковий день все сталося не так, як гадалося. Радісні ми прибігли з сестрою з вулиці, зголоднілі. "Мамо, картопельки смаженої!" - матуся почистила, помила і кинула картопельку на сковорідку. А ми відповідальні сестрички, раділи як картопелька швидко смажеться! Батьки мої, молоді ще, збирались в кіно. Індійський фільм один раз на рік привозили з міста. От все село і бігло на індійське кохання поглянути!
Пічка-гарнюля весело гула, здавалось вона зраділа, що має слушну нагоду почастувати дівчаток-сестричок.
У кімнаті затишно, на серці спокійно. Батьки за поріг, а ми від співу пічки-гарнюлі поснули в лиху годину. Підвела я тата й маму. Та хіба ж Небесний Батько забуває про своїх дітей! Він мене розбудив! Ой, що це в хаті?! Диму сила-силенна! Сестра! Я Валю стусонула в плече, вибила рішуче вікно, викинула сестру як пір'їнку на мороз. Ой, вона ж зовсім роздягнена! Ні, я буду розумниця, одягну свою сіреньку шубу, чобітки. Двері відчинили добрі люди, я впала як підкошена. Далі нічого не пам'ятаю. Коли прийшла в себе - нестерпно боліла голова. Кажуть рідні, три дні була без тями. Але діти є діти, все хутко забувається, рідне дитинство!
А от в 53 роки, чомусь ця історія, спам'яталась як страшне індійське кіно...
Люди, бережіть своїх діточок, вони як Божа роса, і чи буде роса живою, залежить і від нас батьків також.