Миклош Форма - переводы с украинского

Переводы с украинского Натальи Ивановой-Хариной.
Автор Миклош Форма, г Львов

"Вірш скаже все краще за мене"

Мой перевод с украинского:

* * *
Стихи в монологе бесценны,
Для лучших признаний - пиши.
Не надо читать их со сцены.
Они для звучаний души.

Заглушатся красками тембра:
Подмен, искажений боюсь.
Стихи - на эмоциях нерва,
Словам, что святыням молюсь.

Стихи скажут лучше - читайте,
Вас чтение ввысь унесёт,
Но - медленно, с чувством листайте
Страницы... Там сказано всё.
11.02.2024 02 -12

Оригинал:

Вірш скаже все краще за мене.
Для того й існують вірші.
Не буду читати зі сцени,
де звук інтонацій душі

заглушиться барвами тембру,
а я саме цього й боюсь.
Я прагну емоцію нерву
дать словом, якому молюсь.

Вірш скаже все краще... Читайте...
Читання до сенсів знесе.
Поволі читайте, гортайте
сторінку – там сказано все...


«ЛИСТОПАД НЕ ЗАВАДИТЬ…»
Листопад не помешает

Мой перевод с украинского:

Листопада прошу, только в августе их не бывает.
Ветер в гневе, порой, посрывает под ноги листы.
Изумрудны ещё, не жёлты, и огнём не пылают,
Сберегают людей от жары, и невинно чисты.

Август, дай листопад, и добавь разжигающей страсти,
Не хватает в любви утомлённых от нежности уст.
Но бессовестный август коварен и пылкостью красит
Каждый летний денёк, но интриг я его не боюсь.

Наконец я дождусь сентября и пожалую в осень.
Будет томный октябрь; мой последний ноябрь-листопад...
Может август за пекло жары и прощенья попросит,
Я прощу, но вернуться ему не позволю назад.

11.02.2024 03-39

Оригинал:

Галині Чапкайло

Листопад не завадить... Та де листопади у серпні?
Може, вітер хіба позриває і кине до ніг
ще невинне, не жовте, знедолене листя зелене,
що людину від спеки рятує, немов оберіг.

Листопаду у серпні... Мені листопаду бракує.
Так бракує в коханні любов'ю утомлених вуст.
А безсовісний серпень про спеку підступно міркує.
Хай міркує інтриги свої, я його не боюсь.

Врешті-решт дочекаюся я – скоро вересень, осінь,
буде жовтень мінливий, а потім – і мій листопад.
Ще у мене пробачення серпень за спеку попросить.
Я – пробачу, та серпень уже не запрошу назад...

У каждой пани…

«У кожної пані існує той пан, що на спомин.»

Мой перевод с украинского:

У каждой из пани есть ТОТ господин, что навеки,
Единственный пан и мужчина с великой душою,
Та девичья память лежит за такою межою,
Где входят аккорды любви в запредел человека.

И тот человек, может быть, невелик был от роду,
И может семнадцать ему,.. и учился он в школе,
А может и семьдесят, даже,.. с клюкой поневоле,
Но в женской душе сотворил он прекрасной погоду.

У каждой есть память, и в ней так колотится сердце!
И каждая в прошлое то окунуться мечтает...
Надежда вернуться на миг никогда не растает,
Чтоб снова в объятьях любимого пана согреться.

11.02.2024 23-36

Оригинал:

* * *
У кожної пані існує той пан, що на спомин.
Той пан, що на згадку. Її чоловік за душею.
Ця пам'ять жіноча лежить за такою межею,
де чути лише наодинці кохання відгомін.

І той чоловік, може, мав роки лічені зроду.
А може, йому було зовсім сімнадцять – у школі.
А може, йому сімдесят, він крокує поволі.
Та він у жіночій душі робить добру погоду.

У кожної – пам'ять... У пам'яті гріється кожна.
І кожна на мить у минуле вернутися мріє.
І згадує погляд. І вічну жіночу надію,
що знов, як тоді, пані бути коханою зможе...

Снег и Львов
Снiг зi Львовом горщики побили...

Мой перевод с украинского:

Снег и Львов опять "горшки побили",
В прошлом с обещаньями сращён.
В декабре дружить иссякли силы,
Будто и не встретились ещё.

Дождь по Львову ходит безобидно,
Каплями рисует по окну.
Дождь и дождь, а снега всё не видно,
Я в тоску печали боль воткну.

Но сказал бы снегу: брось презренье;
И сказал бы Львову - замирись!
Плачет город - вновь без настроенья.
Шепчут капли: всё пройдёт, молись.

Радуйся. Влюбись,.. всё может статься,
Слёзы в декабре для Львова - суть,
И на снег не стоит обижаться,
Только зонтик дома не забудь.

12.02.2024 - 1-11

Оригинал:

Сніг зі Львовом горщики побили...
Товаришували ще торік,
та нема на дружбу в грудні сили,
наче не зустрінуться повік.

Дощ до Львова ходить, ніби рідний,
краплями малює по вікні.
Дощ і дощ, і снігу все не видно,
і чомусь образливо мені.

Я сказав би снігу: кинь погорду.
Я сказав би Львову: замирись,
але львівську звабив дощ погоду...
Та шепочуть краплі: не журись,

а радій життю, люби, кохайся,
дощ у грудні – Львова тайна суть...
Не журись, на сніг не ображайся,
тільки парасольку не забудь...

Лiченi вiршi - Считанные стихи

Мой перевод:

Ты не забрал свои вещи, - сказала она.
Выкинь, - ответил, - как все бесполезные речи.
Вспомнил на миг: на мансарде в проёме окна
Звёзды видны, что целуют любимые плечи.

Поговорим? - тихо-тихо спросила она.
Незачем - тихо сказал, и в дорогу собрался.
Мне показалось на миг - что воскресла весна,
Голос любви молодой высоко расплескался.

Мы... В горле ком, и не вымолвить сложное "МЫ",
Звёздное небо в окне станет завтра другое.
Кончилось лето, осенняя хмарь до зимы,
Россыпь стихов разлетелась, где счастливы двое.

12.02.2024 2012


Оригинал:

Лiченi вiршi

Ти не забрав свої речі, сказала вона.
Викинь, сказав, це уже не мої речі.
Правда, згадалось на мить, що з її вікна
видно зірки, як цілуєш її плечі.

Ми поговоримо, тихо спитала вона?
Не поговоримо, тихо сказав і зібрався.
Правда, згадалось на мить, що була весна,
як навесні, наче хлопчик малий, закохався.

Ми... Та уже не вдається казати, що ми.
Небо з вікна і зірки будуть теплі, та інші.
Лічені тижні – і осінь, а там – до зими
лічені сни без любові і лічені вірші...

Львовское небо или Вечная молитва
Мой перевод:

А Небо Львова - безупречно,
И в ранний час, вечерний час
Врачует всех живущих вечно,
Покой питает жажду глаз.

Не докучает светлым лицам,
Святое Небо - вечный друг,
Несчастье может в город влиться,
Когда не станет нежных рук.

Всегда у Неба есть потребность
Вершить Мечты иконостас,
И в бесконечном львовском Небе
Мой ангел молится о нас.

12.02.2024 4-36


Оригинал:

Вiчна молитва, або Львiвське небо

А львівське небо – бездоганне.
В ранковий час, вечірній час...
Воно у мить загоїть рани
і спокоєм примирить нас.

Не докучає, не свариться
одвічне небо – вічний друг.
З ним щастя – навіть зажуриться,
коли твоїх бракує рук.

Завжди у небі є потреба.
Над Львовом – мрій іконостас...
І бездоганне львівське небо,
мов янгол, молиться за нас...

Ты снова выдернула руку

Бо потiм не буде нiчого... Потому что потом не будет ничего... h

Мой перевод:

Ты снова выдернула руку -
Боишься жару дать огню.
Но я холодную разлуку.
Касаньем губ остановлю.

Не встретим мы с тобой рассвета,
Ни звёзд не будет, ни зари,
Другим задумчивым поэтам
В ночи прошепчут фонари.

Позволь, дотронусь на прощанье,
Я так стыжусь тебе сказать,
Что у меня одно желанье -
Твои ладони целовать.

12.02.2024 7-50

Оригинал:

Бо потiм не буде нiчого...

Ти знову висмикуєш руку,
неначе боїшся вогню.
Можливо, холодну розлуку
я усмішкою зупиню.

Бо потім не буде світанку.
Бо потім не буде зорі.
І іншим поетам до ранку
співатимуть ніч ліхтарі.

Торкнутись дозволь на прощання.
Я все ще соромлюсь сказать
смішне і наївне бажання –
долоні твої цілувать...
_______________________

"Йду на перше побачення"
Мой перевод с украинского:

Иду на первое свидание,
И знаю, что других не будет.
Утратил лучшее заранее,
Никто за это не осудит.

К чему мечты и встречи эти?
Разлук мученья мне знакомы,
За всё заранее в ответе,
Назад стремишься в радость дома.

Ромашки вдоль тропы кивают,
Их, не сорву, не покалечу.
Куда ненужность чувств девают?
Я вряд ли сам себе отвечу.

12.02.2024 22-38

Оригинал:

Йду на перше побачення,
й знаю, що інших не буде.
Щось хороше вже втрачено,
але ніхто не засудить.

І навіщо ці зустрічі,
котрі дарують лиш втому.
Ще не стрівся, а мучишся.
Хочеш самотності вдома.

Край дороги хитаються
мною не зірвані квіти...
Я б зірвав, не встидаюся.
Потім – куди їх подіти?