Німі думки

Мої думки тепер німі,
Куди все дивляться ті очі?
Ті очі вже давно сліпі,
Що снилися мені щоночі.

У них безкраю тепер болі
І плачуть не сльозьми - вогнем.
Ти все губив мене поволі,
За миттю мить. із дня у день.

Та от, тепер я стала вільна,
Така. як ти мене навчив.
Казав: Ти маєш бути сильна...
Ти ж сам таку мене зробив!

А ніч спускалася повільно,
Дівча в неволі засина,
Ти все кричав: Не будь наївна!
Далеко голос вже лунав.

Ти чуєш - Все мені байдуже,
Найкращі миті лиш собі,
Та лиш сердечко все нездуже.
Чогось так плаче по тобі.

Наврядчи ще колись побачу
І хлопчика свого я обійму.
Ти не вертайся - не пробачу.
Сама тягар свій донесу!

Коробова Анастасія

Свидетельство о публикации №11202173907